А вчора я конала на хресті...
Харчали товстопузі святокрадці:
– Яких ще мук завдати?.. Петре, стій!
Відмовилась данину – Злу. Ріж пальці!
Це не абищиця – усі, хто брів на луг, –
Від автохтонів сонних до заброди –
Роздумають віддати в лапи Злу
Своє дитя! Сказала ж принародно!
Вона – правдива…
– Навісна! Це – врок...
Такі на терезах цінують грами...
Тримайтесь від заразної за крок,
Олжі кадіть духмяні фіміами!
Олжу годиться ревно прославлять –
Несосвітенну, пишну...
– Бий футляри!
Нам сліпить очі велич-маєстат –
Ця з малоліття має окуляри!
Цвяхи її тримають – рветься в лет!
Вечері час. Катуймо швидше – горду!..
І піднімали хрест… І альтиметр
Зашкалював... І рвав тонку аорту…
Людці стояли в ряд – у спразі дій.
Висотомір димів. Яріли пики.
В них не знайшлося оцту – і тоді
Хлюпнули хлору на крило індика.
– Та встигнемо... Сконає до сівби!
Хрест угрузав крізь мох у жирну глину.
Кривилися в презирстві сто губищ.
Скорботна мати обіймала сина…
Хват вишпортав чутки – з брудних кишень.
Друг малював на склі душі парсуну,
Ковтав сльозу: «Такі... завжди мішень».
Хреста звалили. Впало Я на струни.
І шепіт пошанівку шарудів
Терновим листям на вінці-короні.
І натовп розтікався...
Ліс рудів...
Летіло Я в жовтогарячі схрони…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Цветок надежды. - Анатолий Бляшук Иисус, рассказывая ученикам о Царстве Небесном, сравнивал его с горчичным семенем: «…Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем, которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его». (Матф.13:31,32). Бог посеял в наших сердцах семя Своей любви, которое растет и утверждается в нас, и наша ответственность, чтобы этому семени было комфортно в наших сердцах, и тогда оно вырастит и принесет свои плоды….
